Василь Дзюба — богатир із Тарнави

    Монастирищина — це край, де оживають легенди. Тут серед мальовничих сіл, працьовитих людей і давніх традицій народжувалися особистості, про яких і сьогодні говорять із подивом та гордістю. Одним із таких справжніх скарбів нашого краю був Василь Миколайович Дзюба —український богатир, людина неймовірної сили, доброти й незламного духу.

    Василь Дзюба народився 7 січня 1899 року у селянській родині в селі Тарнава. До юнацьких років він нічим особливо не вирізнявся серед однолітків, однак згодом природа наділила його справді унікальними фізичними даними. У двадцятирічному віці його зріст сягнув 231 сантиметра, а вага — майже 200 кілограмів. Та не лише статура зробила його знаменитим. Свою силу Василь загартовував щоденною важкою працею, виконуючи найскладніші роботи та вражаючи земляків неймовірними трюками.

  

Фото  Василя Дзюби(у центрі) з товаришами

    Кажуть, що долю Василя змінив випадок. У 1922 році відомий військовий діяч  Котовський, проїжджаючи через Монастирищину, побачив незвичну картину: молодий чоловік самотужки орав поле, запрігшись у плуга. Вражений такою силою, Котовський запросив Василя до спортивного клубу в Умані. Саме звідти почався шлях сільського хлопця до великої слави.

    Василь Дзюба опинився у світі професійної боротьби. Перемога над відомим французьким борцем під час показового поєдинку в Києві стала справжньою сенсацією. Саме після цього циркові адміністратори запросили його до гастрольних програм, де розпочалася блискуча кар'єра українського силача.

Василь Дзюба серед товаришів по цирковій трупі

    Дзюба потрапив до циркової трупи. Його виступи збирали натовпи глядачів у різних містах України та за її межами. Люди дивувалися не лише його могутній статурі, а й щирій усмішці та доброзичливості. Василь легко ламав підкови, демонстрував надзвичайну силу, але при цьому залишався простою й щедрою людиною. Частину зароблених коштів він передавав на допомогу голодуючим та на боротьбу з неписьменністю.

Василь Дзюба серед суддів борцівського турніру в Житомирі, 1938 рік

.

Упродовж п'ятнадцяти років  Дзюба виступав на аренах цирків по всьому Радянському Союзу. Його номери збирали аншлаги від Чорного до Балтійського моря. Газети захоплено називали його «українським силачем» та «найсильнішою людиною світу».

                                      Ось так афішували виступи Дзюби у 20-30 роках.                                         https://ukurier.gov.ua/uk/articles/bogatir-vasil-dzyuba-pidnimav-vola/

    Серед найвідоміших трюків богатиря були виступи, під час яких на його груди клали спеціальний настил, по якому проїжджала вантажівка. Він також демонстрував неймовірну силу в різноманітних силових номерах, які й сьогодні здаються майже фантастичними. 

Село Тарнава. Хата Василя Дзюби.

    Особливе місце у житті богатиря займала рідна Тарнава. Попри гастролі та популярність, він завжди повертався додому. Тут створив сім’ю, побудував високу хату під власний зріст, яка й нині є частиною родинної історії. Для місцевих дітей його приїзди ставали справжнім святом, а виступи в селах Монастирищини — незабутньою подією.

Цікаво, що Василь Дзюба спробував себе і в кіно. У 1936 році він знявся у фільмі «Острів скарбів», де зіграв мужнього героя, який допомагав боротися з піратами. Навіть на екрані він залишався вірним своїй природі — чесній, сміливій та справедливій.

Кадр із фільму "Острів скарбів". Поруч із велетнем - акторка середнього зросту.                                                (Газета Нова Доба, №34,24 квітня 2012 року)                   

На жаль, через важку травму у 1939 році Василь був змушений залишити циркову кар’єру. Він повернувся до рідного села, працював сторожем у радгоспі та жив скромно, як і більшість селян того часу. Під час Другої світової війни залишався у Тарнаві.Навіть окупанти дивувалися українському велетню та приїздили фотографуватися з ним.

Село Леськове. Василь Дзюба з німецькими перекладачками біля Леськівського замку.       Кадри з хроніки німецького оператора. 

    Помер Василь Дзюба у березні 1945 року, не доживши лише кілька місяців до Перемоги. Йому було всього 46 років. Та пам’ять про нього живе й сьогодні — у спогадах земляків, у музейних експозиціях та в історії Монастирищини.

               

Експозиція з особистими речами                                     У родині зберігся кухлик Василя Дзюби,  Василя Дзюби в                                                                     більше схожий на невелике цебро.        Монастирищенському краєзнавчому музеї.                     На задньому фоні - масивні двері.

   

  Син Василя Дзюби з дружиною                                Син Дзюби Микола Васил. у рідній хаті         Марією Терентіївною                                                 біля куточка присвяченого батьку, 2013р.

                 

   До 113-ї річниці від дня народження славетного тарнавського велетна будинку родини  Дзюбів встановили меморіальну дошку.Рядки вірша, висічені на ній, належать самому велетню.

    Історія Василя Дзюби — це більше, ніж біографія незвичайної людини. Це символ сили українського духу, любові до рідної землі та щирої людяності. Саме такі люди і є справжніми скарбами Монастирищини.

Публікації про Василя Дзюбу:

https://montyrizm2.webnode.com.ua/istorichni-postati-nashogo-mista/vasil-dzyuba/

https://reporter.zp.ua/dzyuba-vasil-mikolajovich-wnq.html