Книга Пам'яті Монастирищини

 

🕯️ 1937–1938 роки — одна з найтрагічніших сторінок історії України

Період Великого терору став часом масових репресій, арештів і знищення тисяч українців. Радянська влада прагнула придушити будь-який прояв свободи думки, національної свідомості та боротьби за незалежність України. Репресії охопили всі верстви суспільства — науковців, священників, учителів, письменників, селян, військових та громадських діячів.

📜 У липні 1937 року НКВС видав наказ №00447, який започаткував масові арешти та діяльність так званих «трійок» — позасудових органів, що виносили вироки без суду й слідства. Для України були встановлені одні з найбільших «лімітів» на арешти та розстріли.

Особливо боляче ці події торкнулися й нашої Монастирищини…

🕯Василь Липківський — духовний провідник української церкви та жертва радянських репресій .

Історія України зберігає імена людей, які навіть у найтемніші часи не зреклися своєї віри, мови та любові до рідного народу. Одним із таких був Василь Костянтинович Липківський — перший митрополит Української Автокефальної Православної Церкви, уродженець села Попудня на Монастирищині.
👤 Народився Василь Липківський у 1864 році в родині священника. Навчався в Уманському духовному училищі та Київській духовній семінарії. З юних років присвятив своє життя служінню Богові та українському народові.

Василь Липківський біля стін Софії Київської, 1923р.

⛪ У 1921 році він став першим митрополитом Української Автокефальної Православної Церкви. Саме Василь Липківський активно підтримував ідею незалежної української церкви, де богослужіння звучало рідною українською мовою. Він переклав літургії, церковні книги, проповідував українською та працював над відродженням духовної культури України.

            

📖 Його діяльність стала символом духовного пробудження українців у ХХ столітті. Але радянська влада вбачала в цьому загрозу.

⚫У жовтні 1937 року митрополита заарештували за сфабрикованими звинуваченнями у «контрреволюційній діяльності». Уже 27 листопада 1937 року Василя Липківського було розстріляно в Києві.                                                              

🕯️ Лише через десятиліття його ім’я було реабілітовано, а постать повернулася в українську історію як символ незламності духу та боротьби за право українців мати власну церкву, культуру й державність.

  

Меморіальна  дошка  на  честь Василя  Липківського-засновника  

і  першого  митрополита  УАПЦ  в селі Попудня .

Для Монастирищини ім’я Василя Липківського — це не лише сторінка історії, а й привід для гордості. Його життєвий шлях нагадує нам, наскільки важливо берегти свою духовну та національну спадщину. 

    Одним із видатних духовних діячів,      яких знищував радянський режим, був  митрополит МИКОЛА БОРЕЦЬКИЙ —  другий митрополит Української    Автокефальної Православної Церкви.

👤 Народився Микола Борецький 19 грудня 1879 року в містечку Сарни Липовецького повіту Київської губернії (нині територія Монастирищенської громади). З дитинства він зростав у складних умовах — рано втратив батька, а мати самотужки утримувала сім’ю та дала синові освіту.
⛪ Освіту здобув в Уманській духовній школі та Київській духовній семінарії. Служив священником, викладав у навчальних закладах, був полковим священником під час Першої світової війни.                                                       

💙💛 У 1921 році отець Миколай приєднався до Української Автокефальної Православної Церкви та активно підтримував проведення богослужінь українською мовою, за що зазнав переслідувань радянської влади.

На цьому історичному фото зображено Президію Другого Всеукраїнського Православного Церковного Собору [УАПЦ], 

який проходив у Києві в жовтні 1927 року. 

 

🕍 У 1927 році його було обрано Митрополитом Київським і всієї України. Він прагнув вести українську церкву шляхом духовного відродження та національної єдності. Але тоталітарна система не могла допустити існування незалежної української церкви.

⛓️ У березні 1930 року митрополита заарештували та засудили до восьми років ув’язнення за сфабрикованими звинуваченнями у співпраці зі «Спілкою визволення України». Після катувань і тортур його було переведено до Соловецького концтабору. Помер Микола Борецький у психіатричній лікарні Ленінграда. Місце його поховання невідоме.

Меморіальна  дошка на честь митрополита  УАПЦ Миколи  Борецького у селі Сарни.

Одним із тих, хто пройшов крізь радянські переслідування та залишився вірним Україні, був АНАТОЛІЙ ЛУПИНІС — український дисидент, поет, громадський діяч і політв’язень.

👤Анатолій Іванович Лупиніс народився  21 липня 1937 року, а з чотирирічного віку проживав у селі Сатанівка Монастирищенського району. Закінчив Монастирищенську школу із золотою медаллю та вступив до Київського державного університету.      ⚫ Уже в 1956 році його було заарештовано за участь у студентських виступах проти введення радянських військ в Угорщину. Згодом — нові арешти, табори, тюрми та примусове «лікування» у психіатричних лікарнях за любов до України та прагнення свободи.

✍️ У 1971 році Анатолія Лупиноса заарештували після виступу біля пам’ятника Тарасові Шевченку в Києві, де він читав власний вірш про долю України.

         

       ⛓️ Загалом у радянських тюрмах, таборах та психлікарнях він провів 23 роки життя. Але навіть після звільнення продовжував боротьбу за незалежність України.

 

  

У 1991 році став одним із ініціаторів створення УНА-УНСО та  активним учасником національно-визвольного руху.

🕯️ Помер Анатолій Лупиніс 5 лютого 2000 року. Похований у Києві на Байковому кладовищі.

Меморіальна  дошка на честь видатного  діяча  національно-визвольного  руху Лупиноса Анатолія  Івановича  у селі Сатанівка.

🕯️ Пам’ять про жертв політичних репресій — це наш обов’язок перед минулим і майбутнім. 

Імена тих, хто боровся за українську державність, віру та свободу, мають жити у пам’яті поколінь.

ПАМ'ЯТАЄМО. ШАНУЄМО .НЕ ЗАБУДЕМО.